Певні рекомендації для дітей молодшого та середнього шкільного віку,
проте які актуальні для всіх поколінь.
З книжки «Найважливіша книга для батьків»
автор — відома психолог
Юлія Борисівна Гіппенрейтер
* * *
Не можливо створити правильні стосунки з дитиною, якщо нема мирної та доброзичливої атмосфери у сім’ї загалом.
Тепер вже стало безумовною істиною, що спілкування так же потрібне дитині як і їжа. Малюк, котрий отримує повноцінне харчування та хороший медичний догляд, але позбавлений контактів з дорослими, погано розвивається не тільки психічно, але й фізично: він не росте, худне, втрачає інтерес до життя.
Погана їжа отруює організм; неправильне спілкування «отруює» психіку дитини, ставить під загрозу її психічне здоров’я, емоційне благополуччя, а в подальшому, звичайно, і її судьбу.
Перший принцип – безумовне прийняття.
Безумовно приймати дитину – означає любити її не за те, що вона гарна, розумна, здібна, отримую чудові оцінки, допомагає тощо, а просто так за те, що вона є!
* * *
Психологами доведено, що потреба в любові, в приналежності, тобто потрібності іншому, одна з фундаментальних потреб людини. Її задоволення – обов’язкова умова нормального розвитку дитини. Ця потреба знаходить своє задоволення, коли ви повідомляєте дитині, що вона для вас дорога, потрібна вам, важлива та, що вона просто хороша. Такі повідомлення знаходяться у привітних поглядах, лагідних доторках, прямих словах: «Як добре, що ти в нас народився», «Я радий тебе бачити», «Ти мені подобаєшся», «Я люблю коли ти вдома», «Мені добре, коли ми разом…».
Відомий сімейний терапевт Вірджинія Сатір рекомендувала обіймати дитину декілька раз на день, кажучи, що обійми чотири рази потрібні обов’язково кожному просто для виживання, а для доброго самопочуття потрібно обнімати більше восьми разів на день! І, між іншим, не тільки дитині, але й дорослому.
Тон важливіший за слова, і якщо він різкий, сердитий чи просто строгий, то висновок завжди однозначний: «Мене не люблять, не приймають». Інколи це оформлюється для дитини не стільки в слова, скільки в відчуття себе поганим, «не таким», нещасливим.
Можна виражати своє невдоволення окремими діями дитини, але не дитиною загалом.
* * *
Можна осуджувати дії дитини, але не її почуття, якими б небажаними чи «недозволенними» вони не були. Якщо вони в неї з’явилися, то це свідчить про існування основи.
* * *
Незадоволеність діями дитини не повинна бути систематичною, інакше вона переросте в неприйняття дитини.
Домашні завдання
Завдання перше
Подивіться, наскільки у вас виходить приймати вашу дитину. Для цього впродовж дня (а краще двох-трьох днів) постарайтесь порахувати, скільки разів ви звернулись до нього з емоційно позитивними висловлюваннями (радісним вітанням, доброю оцінкою, підтримкою) і скільки – з негативними (докір, зауваження, критика). Якщо кількість негативних звернень дорівнює або переважає число позитивних, то зі спілкуванням у вас не все благополучно.
Завдання друге
Закрийте на хвилинку очі та уявіть собі, що ви зустрічаєте свого найліпшого друга (чи подругу). Як ви показуєте, що раді йому, що він вам близький та дорогий? А тепер уявіть, що це ваша особиста дитина: ось він (вона) приходить додому зі школи і ви показуєте, що раді його бачити. Уявили? Тепер вам легше буде зробити це насправді, ще до всіляких інших слів та питань. Добре, якщо ви продовжите цю зустріч в тому ж дусі протягом ще декількох хвилин. Не бійтесь «зіпсувати» дитину протягом цих хвилин, це цілковито немислимо.
Завдання третє
Обіймайте вашу дитину не менше чотирьох разів на день (звичайні ранкові вітання та поцілунок на ніч не враховуються).
Завдання четверте
Виконуючи два попередніх завдання, зверніть увагу на реакції дитини, та й на свої власні почуття також.
* * *
Важливо постійно повідомляти дитині, що вона вам потрібна і важлива для вас, що її існування для вас – радість.