Телефони «гарячих ліній» у випадках насильства

Національна поліція – 102 (повідомлення про факт насильства);

Урядовий контактний центр – 15-47 (надання психологічної та юридичної консультацій особам, які постраждали від домашнього насильства, насильства за ознакою статі, стосовно дітей або загрози вчинення такого насильства та психологічної допомоги потерпілим від домашнього насильства жінкам, чоловікам та дітям);

безоплатна правова допомога – 0-800-213-103;

національна «Гаряча лінія» з питань запобігання домашнього насильства, торгівлею людьми та гендерної дискримінації – 0-800-500-335 або 116-123 (з мобільного).

Профілактика дитячого травматизму невиробничого характеру 

БЕЗПЕЧНА СТОРІНКА

БЕЗПЕЧНУ СТОРІНКУ ВЕДУТЬ НАШІ ВЧИТЕЛІ, У КАБІНЕТІ З ОСНОВ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ.

ЖИТТЯ НАШИХ ДІТЕЙ – НАЙДОРОЖЧЕ, ЩО В НАС Є!

Навчимо їх правильної поведінки у небезпечних ситуаціях.

ПРОБЛЕМИ БЕЗПЕКИ ДИТИНИ

Проблема безпеки дитини, її уміння захистити себе завжди була актуальною, а останнім часом загострюється все більше. За результатами опитування, яке було проведено у дошкільних закладах, близько третини дітей 5-річного віку та близько половини дітей 6-річного віку самостійно грають на вулиці. Більше 50% дітей обох вікових груп батьки залишають вдома одних, без нагляду дорослих.

Спеціалісти відмічають читати далі/сховати
високий рівень травматизму серед старших дошкільників та молодших школярів. І якщо серед учнів переважає вуличний травматизм, то дошкільники частіше отримують побутові, домашні травми. Ось чому, починаючи з дошкільного віку, так важливо формувати у дітей свідоме розуміння цінності власного життя та здоров’я, розуміння особистої відповідальності за них.

Існуючі освітні програми з валеології та охорони безпеки життєдіяльності ще не отримали значного поширення, а головне, вони недостатньо зорієнтовані на дітей молодших вікових груп. До того ж ці програми мають здебільшого описовий, пізнавальний характер, а ті поради, що в них даються («Не суй пальці до розетки», «не розмовляй з незнайомими людьми» і т.і. ), є вказівкою не до реальних дій, а до не дій. Навряд чи подібний негативізм може дати бажані результати. Програма має чітко відповідати на питання: що може і що повинна зробити дитина у іноді критичній ситуації, аби не отримати ні фізичної, ні психічної травми.

Найбільш вдалою формою реалізації такої програми є , на наш погляд, ігровий тренінг. Для дошкільняти включення в гру просте і природне, дитина не грає у життя, а живе у грі. А тому практичні знання, які вона отримує у ході тренінгу, не опосредовані, а є результатом реально набутого життєвого досвіду.

Через ігрову ситуацію тренінг дозволяє кожній дитині побувати в ситуації, яка подібна критичній життєвій, та самостійно чи за допомогою групи знайти вірне рішення, відпрацювати алгоритм поведінки в тій чи іншій надзвичайній ситуації. Опанування алгоритмом дає дитині можливість при зустрічі з новою ситуацією вже самій обирати той тип поведінки, який дозволить їй захистити себе.

Хід кожного заняття – тренінгу визначається реакцією дітей, їх рівнем обізнаності. Постійним є лише коло питань, які пропонуються для вирішення.

Це можуть бути наступні питання:

— як вести себе, якщо заблукали на вулиці, в магазині, на вокзалі;

— як можна звернутися за допомогою до міліціонера, до перехожих;

— як позбавитися від спілкування з настирливим перехожим;

— як виконувати основні правила дорожнього руху для пішоходів;

— як вести себе, якщо порізав палець тощо.

Ігровий тренінг, спрямовуючи дітей на пошук виходу із кризової ситуації, сприяє розвитку їх пошукової активності. Однак не варто при цьому нехтувати негативним досвідом дітей, адже тільки проживаючи, відчуваючи негативні ситуації, людина стає обачливішою.

Як свідчить практика, переваги ігрового тренінгу полягають ще й в тому, що він має психопрофілактичний ефект. Зустріч з ситуацією, яка може спричинити травму, навіть розповідь про неї викликає у дитини страх. Програвання ж ситуації дозволяє зняти його або зменшити напругу. У той же час при проведенні ігрового тренінгу з основ безпеки не можна ототожнювати гру з реальністю (якщо до квартири спробують залізти крадії, ти можеш вести себе так, як у цій грі). Даючи таку інструкцію, дорослий підсвідомо підтримує тривожні очікування дитини у той час, коли перед ним стоїть зовсім інше завдання – заспокоїти дитину, але при цьому ненав’язливо дати їй модель поведінки в небезпечній ситуації. Важливо також, щоб гра не нагадувала екзамен. Не варто зводити ситуації лише до запитання : «Як треба вчинити у такому випадку?» Не обов’язково вводити в гру елементи чарівної казки – це може відволікати дітей від основної мети.

Знання дитиною того, що можна, чого не можна робити і чому сприяють розвитку її життєвої компетентності, заохочують самостійність у різних видах діяльності з дорослими, зберігають почуття довіри до світу та оточуючих.